Стривайте... це дійсно написано про Боговтілення? Якщо для Різдвяних читань ви візьмете класичний твір 4 століття Афанасія Великого «Про втілення», то ви, можливо, поставите собі саме це питання. Тому що, почавши його читати, ви незабаром відкриєте для себе те, що відкривали багато читачів Афанасія до вас: про народження Ісуса в цій книзі говориться дуже мало.

Афанасій лише мимохіть згадує тему Дитини в яслах, але те, що він говорить про це, безсумнівно, вражає: «Тому безтілесне, нетлінне, нематеріальне Боже Слово приходить у нашу царину, хоча Воно й раніше не було від нас далеким. ... Але зараз приходить, сходячи до нас у своїй любові до людини».

З Різдвом!

Свою письменницьку енергію Афанасій здебільшого спрямовує на те, щоб розповісти нам про воскреслого Господа, який був помер, а зараз живе повік. І тут ви можете подумати, а де ж у цьому Різдвяному читанні, власне, Різдво.

Частково проблема полягає в тому, що Афанасій має гострий розум і добре серце й хоче розповісти нам усю правду. Гельмут Тіліке якось висловив подібні страждання богослова в стилі «не встигаю сказати все» саме в таких різдвяних термінах: «Мені треба сказати про все одночасно, як проповіднику, який не може говорити про Різдво, не згадавши Страсну П’ятницю і не вказавши на те, що ясла й хрест витесані з одного дерева». Але всьому свій час, і зараз я пропоную зосередитися на Боговтіленні.

Пригадую, як я засмутився, коли одного разу прийшов до церкви на Різдво в період, коли я чомусь якось по-особливому сприймав весь хід свята. Це був один із тих років, коли Різдвяні гімни знаходили відгук у душі, де б я їх не почув. (Чесно кажучи, мені особливо приємно чути їх у звичайних, світських місцях, наприклад, у торгових та ділових центрах. Ніщо не зрівняється з тим, коли ви заправляєте машину, а з колонок на АЗС долинає: «У тілі з’явився Бог, славімо Його».)

Цілий місяць я, з одного боку, був занурений у великі доктрини, а з іншого, піддавався цьому радісному настрою, що панував навколо. І ось настав час різдвяної проповіді в нашій церкві: «Дитя Ісус народився, щоб померти», – проповідник ясно і прямо вказав на те, що справжнє значення Різдва полягало, насправді, у Страсній П’ятниці та Великодні.

Загалом, я з цим згоден. Я євангельський християнин, і я згоден, що це була гарна проповідь Євангелії. З богословської точки зору, я вважаю, що думка проповідника була дуже точною: втілення Божого Сина відбулося саме тому, що Йому треба було померти та воскреснути. «Ясла й хрест витесані з одного дерева», і хоча наявність ясел є умовою хреста, головною подією все ж таки є хрест. Проте з якоїсь причини ми відчуваємо деяке розчарування, коли взявши в руки на Різдво «Про втілення», ми бачимо, що насправді тут ідеться, швидше, «про розп’яття» й «про воскресіння».

Article continues below

Free Newsletters

More Newsletters

Чого мені не вистачало в тій проповіді на тему «народився, щоб померти», так це можливості розширити свій обрій, звеселитися серцем, взяти щось таке, що привертає духовну увагу саме на Різдво. Якщо ми перетворюємо свої роздуми про вертеп просто на проповідь про хрест, ми втрачаємо можливість ширше поглянути на речі.

І незважаючи на те, що Різдво було необхідним для Великодня, нам потрібно щороку нагадувати собі про те, що все одно в Різдві є щось більше, ніж у Великодні. Говорячи мовою доктрин, а не свят, цю думку можна сформулювати так: Боговтілення ширше за жертву викуплення, навіть незважаючи на те, що Боговтілення відбулося з метою принесення цієї жертви.

Почнемо з того, що Боговтілення більше за жертву викуплення з тієї причини, що в процесі Боговтілення Божий Син прийняв людську природу. Звичайно ж, Його метою був порятунок реальних людей, а не абстрактної ідеї людини. Але в процесі цього Він не просто прямо з неба досягав тієї людини, цієї людини чи навіть якихось окремих груп людей. Натомість першим кроком Божого Сина у виконанні плану спасіння було Його втілення в людській природі, тобто в такій природі, яка робить людину власне людиною. Він ніби особисто поєднався з цією природою. Не буде перебільшенням сказати, що це дуже важлива думка.

Щоб налаштуватися на цю важливу думку, потрібно зрозуміти значення кількох слів. Коли ми говоримо, що Син Божий прийняв людську природу, слід звернути увагу на значення слів «прийняти» й «природа». Прийняти означає взяти на себе або зібрати. Це слово походить від слова, яке ранні християнські богослови виявили в Євреїв 2:16: «Бо приймає Він не ангелів, але Авраамове насіння». Слово «приймає» – це переклад слова «епіламбано», яке можна розширено витлумачити як «заволодіти кимось, щоб допомогти». Це слово також використовується в Євангеліях для опису того, як Ісус досягає когось, щоб заволодіти цією людиною. Іноді воно стосується обіймів. Доктрина Боговтілення передбачає, що Божий Син заволодіває самою людською природою, досягаючи її і ніби втягуючи її, зодягаючи її шляхом об’єднання з нею.

Article continues below

Тепер давайте розглянемо слово «природа», як у виразі «людська природа». Це слово має один корінь зі словом «народитися»: люди народжуються та вмирають. Ми всі народжуємося, зодягнені в людську природу. Фактично, народитися означає отримати цю природу через народження або, як кажуть щодо Ісуса, Різдво. Так, Різдво передбачає народження Христа в тілі, зодягненого в людську природу.

З Різдвом!

Є щось загальнолюдське в Боговтіленні, як щодо матеріалу (людська природа), так і щодо дії (прийняття), а, крім того, і в залученні в цей процес людини. Божий Син зодягнувся в людську природу, таку ж, як у всіх людей. Ніхто з людей не виключений із цієї всемогутньої дії Божого Сина – залучені усі.

Нам слід мати на увазі цей загальнолюдський аспект Боговтілення та стверджувати його без жодного страху вдатися до універсалізму. Універсалізм помилково припускає, що всіх людей або вже врятовано, або буде врятовано в майбутньому. Але прийняття ідеї про те, що Боговтілення має загальнолюдський характер, тут ні до чого. Це просто означає, що людство саме по собі є метою Божої любові.

Якщо Божий Син став справді на сто відсотків людиною, це означає, що Бог не відмовився від людства. Бог міг вигадати й інші способи, як висмикнути окремих людей із занепалого роду людського. Але коли Бог-Батько забезпечив можливість спасіння, пославши Свого Сина до нас, Він вибрав шлях найтіснішого дотику з нами. Він сказав і підтвердив ще раз, що людство саме по собі є гарною ідеєю, незважаючи на гріх і відокремлення від Бога.

Пуританський богослов Ісаак Емброуз писав у своєму творі «Дивлячись на Ісуса»: «Якщо ми подивимося уважно, то факт утілення Христа відчиняє двері для повного входження до Божої присутності; це можна назвати благословенним входом у небеса, зробленим не з заліза чи міді, але з нашого власного тіла». Емброуз, звичайно, писав із погляду повного викуплення: він фактично «подивився уважно» й увійшов через цей вхід у спілкування з Богом у Христі. Тобто, Боговтілення не є доктриною про те, хто є спасенний. Але спасенні можуть озирнутися й побачити, що прийняття Христом людської природи є входом у небеса.

А що ж невіруючі? Боговтілення для них також є запрошенням увійти через «двері для повного входження» до присутності Бога, який примиряє нас із Собою. Боговтілення означає, що їхня власна природа свідчить їм, що Божий Син заволодів тим, чим вони самі є.

Article continues below
Image: ілюстрація Майкла Марсікано

Ще одним способом переконатися, що Боговтілення ширше за жертву викуплення, буде усвідомлення того, що з Боговтіленням пов’язаний, якщо так можна висловитися, більший набір цілей. Жертва викуплення стосується гріха й прощення, а Боговтілення – божественності й людськості, що дотикаються одне одного в особистості Христа. Утілившись, Син забезпечив свою особисту присутність серед людства безпрецедентним способом.

Повна євангельська звістка складається з двох частин: по-перше, Син Божий прийшов до нас і, по-друге, Він помер і воскрес заради нас. Й обидві ці частини нерозривно пов’язані одна з одною. У першому розділі Євангелії від Матвія ми дізнаємося про те, що Ісус – Еммануїл, з нами Бог. І тільки в останньому розділі розіп’ятий і воскреслий Господь обіцяє нам: «І ото Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку» (28:20). Нам ніколи не спаде на думку розділити Добру Звістку навпіл, щоб відокремити ці дві частини одну від іншої. Та й немає в цьому потреби. Ми приймаємо обидві ці частини й розуміємо, що одна з них є квінтесенцією Різдва, а інша – Великодня.

Звичайно, ми бачимо, що Боговтілення спрямоване в бік жертви викуплення, але воно ширше. Благословення Божої присутності серед нас у Христі є настільки чудовим, що іноді може здаватися, що Бог зробив більше, ніж було потрібно для прощення наших гріхів. Середньовічні Різдвяні гімни в ейфорії надмірної стимуляції роздумів над Боговтіленням навіть славили Бога за те, що Адам згрішив у Едемському саду, оскільки це призвело до втілення Сина та звеличення роду людського: «Благословенний час, коли яблуко зірване було!», – йдеться в одному з них. А в одному літургічному хоралі співають так: «О, щаслива провина, яка дала нам такого великого й славного Викупителя!»

Ідея «вдалого гріхопадіння» – це, звичайно, занадто, але зрозуміти почуття, що стоять за нею, можна. Середньовічні богослови вели складні дискусії щодо такого схоластичного питання: чи прийняв би Божий Син людську природу, якби гріхопадіння не сталося? Звичайно, нічого важливого не зміниться від того, як ми відповімо на це суто гіпотетичне питання. Але якщо ми спробуємо підійти до нього справді серйозно, то в нас виникне безліч інших глибоких питань. Невимовне благословення перебування Сина серед нас виглядає надто неймовірним, щоби бути просто частиною роботи з виправлення занепалого людства. Наша інтуїція в благоговінні підказує нам, що подібне облагородження людської природи має бути частиною Божого плану незалежно від того, відбулося б гріхопадіння чи ні.

Article continues below

Одна з причин, через яку в нас виникають подібні питання, полягає в тому, що роздуми про жертву викуплення фокусують нашу увагу на тому, що Син робить для нашого спасіння, а роздуми про Боговтілення – на тому, ким є Божий Син. Звичайно, можливо, або навіть необхідно, фокусуватися на тому, ким є Ісус, коли ми розповідаємо історію Його смерті та воскресіння. Але під час Різдва ми просто не можемо уникнути звернення до особистісності Христа. Дитя, про яке йдеться в описі Різдва, загалом нічого активно не робить, і ми можемо лише дивуватися Його божественності.

Саме тому так багато Різдвяних гімнів виражають просте замилування: «Давайте захоплюватися Ним». Також через це багато гімнів ставлять перед нами питання, на кшталт: «Що це за Дитя?» Швидше захоплення тим, ким є Ісус, а не вдячність за Його справи, є причиною того дивного мовчання, яке сходить на нас посеред цього свята. Усе, що нам залишається, це святкувати, збиратися в колі близьких нам людей та обмінюватися подарунками й подяками.

У своїй книзі «Все, що можу – на славу Його» Освальд Чемберс каже: «Після дивовижного захоплення й свободи від усвідомлення того, що робить Ісус Христос, настає непроникна темрява в усвідомленні того, ким Він є». Темрява непроникна тому, що Ісус – це вічний Син Божий, такий самий незбагненний і трансцендентний, як і Бог-Батько.

Ми бачимо, що Боговтілення показує Ісуса Христа, який приймає людську природу, внаслідок чого божественна особистість Сина приходить до нас. Це означає, що ми бачимо повністю Його людяність і скільки можемо – Його справжню божественність. Поєднати в нашій уяві людяність та божественність – завдання надто широкомасштабне. Ось чому безліч питань, які можуть у нас виникнути щодо значення смерті та воскресіння Ісуса, по суті знайшли свою відповідь у Різдві, яке ніби запрошує нас до вивчення богослов’я Боговтілення. Дитя, фактично, народилося, щоб померти. Але якщо ми правильно визначимо, що для Нього означало народитися, ми повніше усвідомимо справу Його смерті та воскресіння.

Слову «Боговтілення» ми можемо надавати трьох різних значень. По-перше, під ним ми розуміємо початкову точку прийняття Сином людської природи (його непорочне зачаття та, власне, народження). По-друге, цим словом ми можемо означати все земне життя Христа, від зачаття до вознесіння (період, названий у Посланні до Євреїв «днями тіла» Його, Євр. 5:7). І, по-третє, під ним ми можемо мати на увазі стан втіленості Ісуса, тобто поточний стан його піднесеної людяності. Усі три значення цього слова правильні, просто треба розуміти, що має на увазі людина, яка вимовляє це слово. Зокрема, якщо ми розрізнятимемо ці три значення, то це допоможе нам зрозуміти, чому ми так дивуємося тому, що пише Афанасій у своїй праці «Про втілення». Ми можемо очікувати, що в ньому мова піде про Боговтілення в першому сенсі цього слова (Різдво), але виявляється, що ця робота, в основному, про Боговтілення в другому сенсі й багато в чому навіть у третьому (служіння піднесеного Господа, що сидить праворуч Бога, серед Його народу).

Article continues below

Різдво також більше Великодня в тому сенсі, що це є очевидним у західній культурі. Це більше свято для більшої кількості людей. Якось так вийшло, що з усіх особливих днів церковного календаря саме Різдво проникло в уми людей і завоювало собі місце у світському календарі та в народній уяві. Різдво відзначають навіть люди невіруючі та напіввіруючі. Навіть прихильники інших віросповідань, особливо в США, звільнили у своєму житті місце для цього свята й знайшли для себе способи його святкування. Цілий пантеон не обов’язково християнських персонажів і традицій допомагає якнайширше поширювати радісний настрій: олень Рудольф і сніговик Фрості, Скрудж та Ельф.

Святкування відбуваються повсюдно, хоча в них і не особливо видно релігійне чи богословське значення Різдва. Великдень, навпаки, ніколи не користувався популярністю серед людей невіруючих. В оформленні магазинів, звичайно, з’являються великодні яйця та пастельні тони, але скоро розумієш, що вони, швидше, передають дух весни, ніж Воскресіння. А Страсна П’ятниця взагалі цікава лише справжнім віруючим і парафіянам церков.

З якихось причин люди, схоже, думають, що Різдво – це свято для всіх. Г. К. Честертон якось сказав, що широко поширена помилка майже завжди виявляється правдою. Я впевнений, що людей світських тягне до Різдва зовсім не тому, що вони зрозуміли сенс богослов’я Боговтілення – Доброї Звістки для всіх людей про те, що Син Божий прийняв людську природу. І, тим не менш, Різдво зайняло своє місце в сучасній культурі. Це свято Боговтілення якось увійшло у світ як свято відкрите й доступне кожному.

Чесно кажучи, світська популярність Різдва в різних культурах для мене залишається трохи загадковою, проте є щось значне навіть у самій його світській порожнечі. Чому люди невоцерковлені або слабо воцерковлені хором співають «Фа-ла-ла-ла-ла» й прикрашають свої кімнати гілками падуба, який явно символізує добробут і добру волю, якщо вони такі далекі від розумного прийняття глибокої богословської значущості цієї події? Різні персонажі різдвяних фільмів перебувають у постійному пошуку «справжнього значення Різдва» і майже завжди пояснюють це значення невірно з богословської точки зору.

Article continues below

Можливо, ці щорічні пошуки самі собою є якоюсь притчею. Можливо, змучений світ невиразно розуміє, що сама їхня людська природа дає їм частку в цьому щорічному святі, яке є вираженням Божої любові.

Пам’ятаю, як бувши новонаверненим християнином, я часто сердився (мені здавалося, що це праведна ревність), коли бачив, як порожні світські сезонні гуляння ховали правду серед яскравої мішури під святковий дзвін. Але тепер мені здається, що я починаю щось розуміти. Різдво розповсюджує звістку про те, що Бог не залишив людство, навіть за межі кола віруючих. Цими днями я не можу навіть злитися на Санту з реклами «Кока-Коли» або на фільм «Додому на свята», який регулярно показують у цю пору року. З богословської точки зору, вони не надто точно передають різдвяне послання, але я й не чекаю від них цього. Я піддаюся їхнім веселощам, незважаючи на те, що вони приєдналися до руху, який їм не до кінця зрозумілий.

«Про втілення» Афанасія може бути чудовим Різдвяним читанням, у якому досить мало говориться про Різдво. Ще одним подібним прикладом є ораторія Генделя «Месія», яку часто включають на Різдво, хоча тема Різдва в ній практично не висвітлена. Християни та нехристияни слухають «Дитя народилося нам» і як ангели співають пастухам «Слава Богу на висоті!» Але вся ораторія триває більше двох годин, і в ній ідеться не тільки про розп’яття й воскресіння, а й про вознесіння, місію церкви, поширення Євангелії та про повернення Христа (власне, хор «Алілуя» саме про це).

Більшість людей думають, що «Месія» Генделя про народження Христа, але фактично ця ораторія про працю Спасителя, а центральна її тема – це викуплення. Боговтілення було потрібне для жертви викуплення – таку Євангелію ми поширюємо. Це вірно, але послання Боговтілення ширше, ніж ми часто думаємо, і воно приваблює людей до себе. Давайте будемо ширше дивитися на Боговтілення, коли, стоячи біля ясел, ми захоплюватимемося Спасителем.

Фред Сандерс – професор богослов’я Коледжу Торрі для відмінників освіти при Університеті Біола та автор кількох книг, серед яких «Фонтан порятунку: Трійця та сотеріологія» та «Глибини Божі».

[ This article is also available in English Português 简体中文 繁體中文, and русский. See all of our Ukrainian (Українська) coverage. ]