Ісус Христос не суперзірка

Останні пару тижнів усі знову обговорюють мюзикл «Ісус Христос суперзірка».

Нещодавно в новому епізоді «Теда Лассо» прозвучала пісня з цієї рок-опери 1970-х років, а на Бі-Бі-Сі демонструється оригінальний фільм. Усе це спричинило численні обговорення, у тому числі серед тих, хто побачив цей фільм уперше. Крім того, у Великобританії та США проходитимуть гастролі, присвячені 50-й річниці рок-опери.

Її дія відбувається в Страсний тиждень і завершується якраз перед пасхальним воскресінням, вона «проливає скептичне, а іноді й крикливо зневажливе світло на історію Ісуса». Мюзикл відображає захоплення суспільства Рухом Ісуса 1970-х років подібно тому, як фільми «Революція Ісуса» й «Вибрані» показують певне відродження зацікавленості в особистості Ісуса.

Нам, віруючим, приємно бачити, як Христос наче з’являється в центрі суспільної уваги. Як пояснює письменник Люк Бургіс, ці популярні зображення Ісуса можуть сприяти тому, що ми захочемо підкорити свої бажання його бажанням. Однак, увічнюючи будь-яку версію Ісуса, котра здається привабливою для масової аудиторії, чи то в церкві, чи то в культурі, ми ризикуємо навпаки почати моделювати Христа відповідно до наших власних бажань.

Тобто, існує небезпека перетворення Христа на суперзірку або супергероя, який буде мати якусь цінність тільки у певний проміжок часу, і подібну спокусу мали навіть перші послідовники Ісуса.

Сценарій мюзиклу «Ісус Христос суперзірка» написаний від особи Юди, «котрий цінує Ісуса як політичного революціонера, однак збентежений ідеєю його божественності». Юда в мюзиклі співає знамениті рядки: «Ісусе, суперзірко! Чи ти вважаєш себе тим, ким тебе вважають вони?» Це відсилає нас до Писання, де Ісус питав учнів: «За кого люди вважають Сина Людського?» (Матвія 16:13).

Юда разом із Зилотами сподівався, що Ісус буде земним месією, який звільнить юдеїв від римського правління. Однак, були й інші люди, котрі вважали, що Ісус був Іваном Хрестителем, Іллею, Єремією або одним із перевтілених пророків (Матвія 16:14).

Коли люди побачили, як Ісус нагодував п’ятитисячний натовп, вони подумали, що він є великим лідером на кшталт Мойсея, прихід якого був передбачений у Старому Заповіті: «Він є справжній Пророк, Який має прийти у світ» (Івана 6:14). Декотрі з них були настільки зачаровані надприродними здібностями Ісуса, що збиралися «взяти й проголосити Його Царем» (в. 15), однак він уникнув реалізації їхніх намірів.

Коли ті самі люди знову зустріли Ісуса пізніше в той же день, він докорив їм, що вони шукають його просто через речі, які він може їм дати, однак вони все одно просили, щоб він дав їм ще більше ознак (вв. 26, 30–31).

Ісус відповів так: «Я – хліб життя!», «якщо не будете їсти тіло Сина Людського і не будете пити Його крові, не будете мати в собі життя» (вв. 35, 53). Ці «жорстокі слова» образили його аудиторію й викликали багато нарікань, навіть серед його найближчих послідовників. Тому «від того часу багато хто з Його учнів відійшов геть і вже не ходив з Ним» (в. 66).

Коли Ісус спитав своїх учнів, чи вони не хочуть також відійти, Петро відповів: «До кого ми підемо? Ти маєш слова вічного життя».

Ось ми бачимо розбіжності між послідовниками Христа. Багато хто був ображений його словами, багато хто відійшов, однак інші залишилися. Ісус знав, що велика кількість людей із натовпу не вірили йому, що дехто з них зрадить його, однак, найбільш віддані послідовники залишилися біля нього.

Очевидно, що Ісус був зацікавлений більше в тому, щоб навчати невелику кількість вірних людей, ніж збирати великі натовпи. І хоча він ніколи не відштовхував тих, хто приходив до нього, не відмовлявся він і від того, щоб випробувати їхню відданість.

Його проповіді відділяли пшеницю від полови, однак що саме відрізняло ці дві групи людей? Відповідь на це питання ми знаходимо у вірші, цитованому раніше.

Ісус вислухав, що про нього думають інші, а тоді спитав учнів: «А ви Мене за кого вважаєте?» (Матвія 16:15). Коли Петро відповів: «Ти є Христос, Син Бога Живого!», Ісус сказав йому, що тільки Отець Небесний міг відкрити йому цю істину. Він проголосив, що ось на цьому непорушному камені й буде збудована його церква. Ті, хто тримається за те, ким є Ісус за його власними словами, а не за те, ким він є на думку натовпу, належать йому, інші відпадають.

У 1800-х роках християнський філософ Серен К’єркегор писав про відмінності між шанувальниками й наслідувачами Ісуса: «Наслідувач є або прагне бути тим, кого він шанує, а шанувальник підтримує свою особисту незалежність, він свідомо чи несвідомо не сприймає того, що предмет шанування претендує на нього».

Він зазначає, що Юда був таким шанувальником і тому пізніше став зрадником, оскільки «шанувальник усього лише безвільно або егоїстично захоплений величчю; коли ж виникає якась незручність або небезпека, він відступає».

Проблема, яку К’єркегор вбачав у християнській традиції, полягала в тому, що ця традиція продукувала шанувальників, але не могла створити наслідувачів Ісуса. Вірне наслідування Христа й сьогодні супроводжується боротьбою, особливо в контексті християнської культури, оскільки, як каже К’єркегор: «Коли все сприяє християнству, занадто легко переплутати шанувальника з послідовником».

Подібно до тих, хто бажав поставити Ісуса на царювання в першому сторіччі, ми також маємо спокусу приладнати Ісуса до нашого культурного, політичного або релігійного шаблона. Дехто шанує Христа-переможця, подібного до обвішаного зброєю Джона Вейна, інші – лагідного Ісуса, на зразок доброго й некривдного пана Роджерса.

І чи це рок-опера «Ісус Христос суперзірка» чи рекламна кампанія «Він нас розуміє», яка демонструвалася під час Суперкубку з американського футболу, але зусилля, спрямовані на те, щоб зробити Ісуса більш доступним нашому поколінню, звичайно, є цінними. Однак є ризик зобразити Христа у вигляді дешевої картинки, здатної привабити натовп шанувальників, але не здатної створити наслідувачів.

Ейден Вілсон Тозер описує такого Ісуса, який «чудово може бути пристосованим до будь-якого суспільства». Таку постать «беруть під свої крило скороминущі знаменитості й рекомендують психіатри». Його можуть «використовувати як засіб для будь-якої світської мети, однак його ніколи не визнають Господом».

Проблема з популярним Ісусом полягає в його прихильниках, а не в популярності як такій.

Він був популярним із часу народження. Коли кілька поважних мудреців розповіли Іроду про існування Ісуса, він миттєво сприйняв його як конкурента й ворога держави. Ірод так злякався, що вчинив акт геноциду в спробі знищити Ісуса.

Однак, цікаво, що мудреці йшли за справжньою суперзіркою, коли шукали Ісуса. Ці освічені подорожні очікували знайти наступного царя Юдейського, котрий займе трон, однак знайшли дитину, яка народилася в простій родині та, можливо, усе ще лежала в яслах.

У цей момент вони могли розвернутися й піти, подумавши, що вони неправильно провели астрологічні розрахунки. Але натомість, вони схилилися й вклонилися цьому неочікуваному цареві, який мав геть нешаблонну царську славу. Вони вшанували його дарунками, після чого повернулися додому й поділилися Доброю Звісткою про його царство.

Іншими словами, мудреці прийшли побачити царську суперзірку, однак залишилися та вклонилися пониженому Спасителеві.

Так само, як і наднова зоря, що висіла над Віфлеємом у Святий Вечір, ЗМІ й література можуть спрямувати погляд невіруючого світу на блискучий приклад Ісуса Христа. Вони можуть стимулювати нашу повагу й захоплення й навіть задовольнити нашу спрагу знайти його.

Суперзірки можуть привести нас до ясел, але тільки Дух може спонукати нас їсти Хліб життя й пити Живу воду.

Стефані МакДейд є помічником редактора Christianity Today.

[ This article is also available in English,  Português,  Français,  简体中文,  繁體中文, and русский. See all of our Ukrainian (Українська) coverage. ]