Російський пастор виступив проти путінського вторгнення в Україну. Це коштувало йому церкви.

У вересні 2022 року, через п’ять днів після того, як президент Росії Володимир Путін оголосив про мобілізацію 300 тисяч військових резервістів для продовження вторгнення в Україну, Михайло Манзурін виїхав автобусом із Росії до Казахстану та не повернувся.

Михайло, якому наразі 25 років, гортав сторінки російських соціальних мереж на своєму телефоні, коли побачив пост свого колишнього пастора: люди, які тікають із Росії, щоб уникнути призову, схожі на «щурів, які тікають із тонучого корабля, – написав пастор. – Вони боягузи».

Манзурін прокоментував цей пост: «Ви повинні знати, що ви говорите про мене. Я теж щойно виїхав із Росії».

Цей пастор був для Манзуріна та його дружини, 27-річної Наілії, «ніби батько». Вона вчилася в нього відтоді, як прийняла християнство, крім того, протягом багатьох років він був пастором Манзуріних. Згодом Михайло був призначений керівником їхньої церкви в Москві, щоб пастор міг заснувати церкву в іншому місті.

Через кілька місяців, у грудні, коли Путін підписав закон, який забороняв рекламу, «вихваляння» або ототожнення з ЛГБТ-спільнотою, пастор збадьорився, як і багато інших російських євангельских християн. Росія, писав у соцмережах пастор Манзуріна, почувається набагато краще, ніж «вмираючі Сполучені Штати», країна, яка «поширює темряву та гріх».

Михайло прокоментував у відповідь: «Чи можна так сказати про цілий народ? І якщо ви кажете, що Сполучені Штати та Європа поширюють темряву та гріх, що зараз поширює Росія? Правду й світло?»

Незабаром після цього коментаря пастор заблокував його в усіх своїх акаунтах у соціальних мережах.

Ці стосунки були однією з багатьох цінних речей, які Манзуріни втратили через те, що мали іншу думку про війну в Україні. Михайло каже, що вони люблять пастора й сумують за ним. «Але ми більше не можемо називати його нашим пастором. Ми займаємо абсолютно різні позиції».

Розділення між Манзуріними та цим пастором є мініатюрним прикладом більшого євангельського розділення в Росії через війну в Україні. Публічна критика війни Манзуріними не просто коштувала їм стосунків, через свою позицію вони, разом із двома синами, яким ще не виповнилося й трьох років, були змушені просити політичного притулку в Сполучених Штатах.

Початкові підрахунки країн, які приймають російських емігрантів, включаючи Сполучені Штати, свідчать про те, що з моменту вторгнення в Україну в лютому 2022 року з Росії виїхало щонайменше 500 000 осіб. Фактична кількість може сягати мільйона.

Важче підрахувати духовну ціну війни для Росії. Вона розірвала давні тісні стосунки між українською та російською церквами. Після розпаду Радянського Союзу Україна направила до Росії більше місіонерів і засновників церков, ніж будь-яка інша країна. Більше половини євангельських церков у Росії засновані та очолюються українцями. Відносини між християнами двох країн вже були напруженими після того, як Росія анексувала Крим у 2014 році та підтримала проросійських сепаратистів на Донбасі.

Після вторгнення Росії в 2022 році Павло Токарчук, український баптистський пастор зі Львова, батьки якого були місіонерами в Росії, сказав Christianity Today, що для українців майже неможливо продовжувати будь-які значущі стосунки з російськими церквами, багато з яких або мовчать, або підтримують війну.

«Я ніколи в житті стільки не гнівався, – сказав він. – Я не розумію, як тепер українці можуть посилати місіонерів до Росії. Легше відправити місіонерів до Китаю, ніж до Росії. Відносини між російською та українською церквами дійсно дуже постраждали й це триватиме поколіннями».

У російських євангельських церквах різні погляди на війну й на те, як християни повинні на неї реагувати, також розкололи громади. Церква під назвою «Отчий дім», яка налічує менше 50 членів, зібрала понад 130 000 переглядів на YouTube, коли опублікувала відео, в якому церква засудила війну як «зло в людській оболонці» й звинуватила інші російські церкви в причетності до руйнувань.

«Я звертаюся до російської церкви з болем у серці: ви несете відповідальність», – каже на відео пастор, який сидить перед кафедрою разом із 21 членом церкви. Він каже, що роками кричав про несправедливість у країні, але «ви мовчали, а тепер [у церкві] розколи. Якби ви не мовчали, не було б мертвих, не було б сьогодні сліз… Мільйони людей в Україні сьогодні б не страждали».

Трохи більше року тому Манзуріни розкритикували б цю церкву за те, що вона стала «надто політичною». Але нещодавно Михайло зателефонував пастору в «Отчий дім» і вибачився за те, що не підтримав громаду: «Вибачте. Я був неправий. Ми повинні бути християнами скрізь, не лише в церкві, але і як громадяни».

Так Михайло й намагався вчинити. Тепер він і його родина розплачуються за це.

Михайло виріс у тому самому місті, де знаходиться «Отчий дім», в Орську на російсько-казахстанському кордоні. Його мати була єдиною віруючою в родині. Коли він переїхав до Москви для навчання в коледжі, він засумував і розгубився. Він почав читати Біблію й незабаром став християнином.

Image: Фото Майка Кейна для Christianity Today

Наілія Манзуріна

Наілія також шукала Бога. Вона була самотньою студенткою московського коледжу з порожнім серцем. Її сестра, перша новонавернена в їхній мусульманській татарській родині, надсилала їй проповіді російськомовного американського пастора українського походження з Сіетла, який якраз набував популярності в пострадянських країнах. Наілія відвідала триденний християнський ретрит, який проходив у передмісті Москви, й отримала, як вона це називає, досвід трансформації: «Я пішла на ретрит в обтислій сукні та на високих підборах, а вийшла звідти зовсім іншою людиною».

Михайло та Наілія зустрілися на ранковій молитві в московській церкві «Блага вість», одній із найбільших євангельських церков у Росії. Небагато хто з молоді бажав рано вставати, щоб помолитися о 6 ранку, і ті, хто це робив (зазвичай їх було менше десятка, а іноді це були лише Михайло та Наілія) – виділялися з-поміж інших.

Незабаром вони помітили одне одного – Михайло, високий, ясноокий блондин, і Наілія, брюнетка з великими, наївними очима. Він запросив її на каву. Після кількох зустрічей за кавою Михайло задав Наілії важливе питання. Він вивчав мандаринську в місті Хух-Хото, північний Китай. Відтоді пройшов деякий час, але він відчував покликання бути місіонером у Китаї. Чи поїхала б вона з ним?

«Чому ні?» – сказала Наілія.

Коли вони одружилися, Михайлу було 21, а Наїлі – 23. Вони були молоді та сповнені мрій. Михайло добре заробляв як репетитор англійської та мандаринської мов. Вони вдвох здійснювали пасторську роботу в московській церкві під назвою «Царство Слави», яку вони розглядали в якості тренувального майданчика для майбутньої місіонерської роботи в Китаї.

Потім, 24 лютого 2022 року, їхня країна вторглася в Україну.

Манзуріни, як і більшість людей світу, прокинулися того ранку й, шоковані, дивилися новини. Узагалі, раніше вони бачили ознаки того, що щось назріває. У неділю перед повномасштабним вторгненням, ідучи до церкви, вони побачили танки, що їхали дорогою поряд з іншими машинами. Але ніхто з їхніх знайомих не звернув на це особливої уваги, загальна увага була прикута до зимової Олімпіади та допінгового скандалу навколо фігуристки Каміли Валієвої.

За даними російських державних ЗМІ, напад на Україну був виправданим – вони сказали, що Україна першою напала на Росію, і що Росія викорінює нацизм з України та рятує етнічних росіян в Україні від пригноблення з боку держави. Вони також сказали, що президент України Володимир Зеленський – наркоман і гомосексуаліст, що Україна є останнім оплотом проти ліберальної аморальності Заходу і що її потрібно рятувати.

Тим часом Манзуріни чули зовсім інше від українських християн, які викладали в Instagram розпачливі відео, на яких було видно, що російські ракети роблять із їхніми містами. Ось що відбувається зараз, казали вони. Це зло. Якщо ви брат чи сестра в Христі, скажіть щось.

Християни в Росії швидко розділилися. Деякі голосно підтримували Путіна; деякі робили це пасивно або мовчки. Інші мовчки виступали проти. Дуже невелика меншість відкрито засудила війну.

У міру того, як з України надходили нові й нові жахливі новини, Михайло та Наілія почувалися дедалі неспокійніше. Чи повинні вони відкрито сказати про свою позицію? «Для мене це було дуже серйозне питання», – згадував Михайло. Після тижневої молитви й посту він прийняв рішення: «Було в мені щось таке, що не давало мені мовчати».

Спочатку Михайло хотів приєднатися до антивоєнних вуличних протестів. Але Наілія, яка була вагітна другою дитиною, була проти. Тож замість цього Михайло виступив із кафедри. Щонеділі він молився за Україну, але не молився за перемогу Росії. Після служби, під час чаювання з прихожанами церкви, він казав їм, що те, що Росія робить з Україною, є неправильним.

Старші члени церкви, особливо ті, хто відчував теплу ностальгію за радянськими часами, сердилися. «Ти занадто молодий, – казали вони йому. – Ти просто не можеш зрозуміти».

Деякі члени церкви намагалися сперечатися з ним зі Святим Письмом у руках. За словами Михайла, один член церкви сказав йому: «Путін – як Ісус Навин. Ісус Навин також вбивав людей, але це була воля Бога». Інші заперечували так: «Хіба Біблія не каже благословляти владу, а не проклинати її? Нам потрібно благословляти й молитися за нашого президента, а не критикувати його».

Коли Михайло був новонаверненим, він вважав, що християни не повинні втручатися в політику, а повинні зосередитися на духовних справах. Прикладом для нього був його колишній пастор, Рік Реннер, американець і засновник московської церкви «Блага Вість». У квітні 2022 року, наприклад, у публічній заяві Реннер написав: «Я ніколи не дозволяв собі робити політичні заяви ... . Бог покликав мене навчати людей Слова Божого, незалежно від того, де ці люди живуть і якою мовою говорять. І якщо я використовую свою репутацію для якихось інших цілей, це означає, що я віддаляюся від виконання Божого заклику».

Image: Фото Майка Кейна для Christianity Today

Михайло й Наілія Манзуріни виїхали з Росії й зараз проживають в 30 км на південь від Сіетла.

У своїй проповіді, яку він виголосив через кілька місяців, Реннер сказав, що Бог є Богом порядку й не терпить безладу чи неповаги. «У Новому Заповіті ніколи, жодного разу ми не можемо знайти схвалення неповаги до влади, – сказав він. – Насправді, для мене абсолютно приголомшливим є те, що Новий Заповіт від початку до кінця вчить поваги та покори в кожній сфері життя». Він закликав християн «утримуватися від потворних і неповажних слів» на адресу своєї влади, які «не відображають ставлення Ісуса Христа».

З того, що міг бачити Михайло, більшість євангельських християн Росії або відкрито або мовчазно підтримували Путіна. Навіть його мати та сестра Наілії, завдяки яким Манзуріни навернулися в християнство, висловилися за підтримку війни. (З тих пір його мати, однак, змінила свою думку.) Іноді Михайло думав, чи не занадто він критичний.

Путін довгий час представляв себе захисником християнських цінностей, критикуючи західні країни за те, що вони сприйняли культуру ЛГБТ й відкинули своє релігійне й культурне коріння. Багато євангельських християн, які відчували глобальні зміни культурних цінностей, як от пастор, який заблокував Михайла в соціальних мережах, бачили в Путіні сильного лідера для такого часу, як цей.

Через чотири дні після того, як Путін оголосив часткову мобілізацію у вересні 2022 року, п’ятидесятницький лідер Андрій Дірієнко сказав, що він подякував Богу, коли почув це оголошення. Він прочитав вголос 1 Самуїла 8, де ізраїльтяни просять Самуїла про царя, і сказав, що цей уривок «указує на право царя збирати армію. Це біблійне право царя. З цим не посперечаєшся». Дірієнко, пастор мегацеркви, розташованої на північ від Москви, який також є релігійним радником Кремля, порівняв Путіна з Гедеоном, який, за його словами, відповів на заклик Бога зібрати армію.

Ілля Федоров, пастор московської мегацеркви «Слава Божа», сказав на конференції: «Світ лежить у злі, але Росія – благословенна країна ... . Путін – єдиний, хто протистоїть злу».

Тим часом, що більше Манзуріни виступали проти війни, то більше зменшувалася їхня громада, доки в певні неділі єдиними людьми, які з’являлися на служіння, були Манзуріни. Коли батьки учнів Михайла побачили його антивоєнні пости в соцмережах, вони поскаржилися директору мовної школи, який дорікнув Михайлу, що той веде себе непатріотично й не по-християнські. Михайло був змушений звільнитися й натомість зосередився на викладанні онлайн. Але навіть тоді батьки принаймні одного учня дізналися про його погляди на війну з Україною й відмовилися від його послуг як репетитора.

Однієї квітневої ночі в 2022 році, через пару місяців після того, як російські війська ввійшли в Україну, Михайлу приснився сон. У цьому сні американський пастор українського походження з Сіетла, чиї проповіді Наілія слухала в коледжі, написав Манзуріним і запросив їх стати служителями в його церкві в Сіетлі. Уві сні Михайло із сім'єю були в аеропорту з квитками на літак до Сполучених Штатів. До вильоту залишалося всього три години, коли вони зрозуміли, що вони не мають віз. Михайло прокинувся вражений. Чи Бог хотів, щоб вони переїхали до Америки? «Давай помолимося про це», – сказала Наілія.

Наілія була приблизно на восьмому місяці вагітності, коли Манзуріни вирішили закрити свою церкву та повернутися до рідного міста Михайла Орська. Їм потрібна була допомога родини в догляді за дітьми, але також вони відчували, що настає час чогось нового, хоча вони ще не були впевнені, чого саме.

Image: Фото Майка Кейна для Christianity Today

Манзуріни очікують першого слухання щодо надання їм політичного притулку, призначеного на липень 2024 року.

Потім 21 вересня 2022 року Путін оголосив про «часткову мобілізацію» резервістів до збройних сил Росії для підтримки бойових дій в Україні. У той час російські війська в Україні ослабли після шалених контратакувальних дій українських сил, які повернули під свій контроль тисячі квадратних кілометрів території. Тоді міністр оборони Росії нарахував понад 5900 загиблих російських солдатів в Україні (хоча тодішня оцінка Пентагону становила 15 000 загиблих).

Мобілізація навела жах на багатьох росіян. Хоча Путін сказав, що призиватимуть лише тих резервістів, які вже пройшли військову підготовку, люди на місцях чули інше. Манзуріни чули розповіді про те, як зупиняли випадкових водіїв, витягували їх із машин і змушували отримувати повістки. Михайло мусив припинити водити машину вдень. Що сталося б, якби російська поліція зупинила його на вулиці та переглянула його акаунти в соціальних мережах? Він чув про людей, які були заарештовані або зникали через свої висловлювання. Призов був ще однією ознакою того, що такі люди, як він, матимуть дедалі більше проблем.

Росіяни на той момент уже почали тікати від переслідувань із боку путінської влади, яким вони піддавалися за свою антивоєнну позицію, а також від економічних наслідків санкцій і ділових втрат, пов’язаних із вторгненням. Протягом тижня після початку призову понад 200 000 росіян залишили країну, перетнувши кордон із Казахстаном чи Грузією або попрямувавши далі на захід до Європи.

В Орську Манзуріни бачили кілометрові черги з машин, які по кілька днів чекали, щоб потрапити в сусідній Казахстан.

Михайло був місцевим і знав, як швидше перетнути кордон. 26 вересня він заплатив 10 доларів за квиток на автобус і за чотири години був у Казахстані. Через тиждень, після оформлення всіх необхідних документів, Наіля та хлопчики – малюк Марк і чотиримісячний Філіп – приєдналися до нього в Казахстані. Разом вони поїхали потягом до Узбекистану, де більше місяця жили в однокімнатній квартирі разом із родиною іншого пастора, який також виїхав із Росії.

В Узбекистані Манзуріни не почувалися безпечно, тому що Узбекистан – це пострадянська країна з глибокими економічними та культурними зв’язками з Москвою. Вони розглядали можливість переїзду до Туреччини чи Грузії. Ці країни були популярними напрямками для зростаючої російської діаспори.

Тоді одні друзі сказали Манзуріним, що вони знаходяться на кордоні США й Мексики та чекають на в’їзд до Сполучених Штатів.

Михайло згадав свій сон, у якому вони переїхали до Сіетла. Він вирішив за прикладом Гедеона постелити руно. Щоб дістатися Північної Америки, їм потрібні були гроші. Він подав заявку на кредит через свій російський банк. Він попросив 15 000 доларів, цілком певний того, що банк йому відмовить, оскільки банк нещодавно відмовив йому в запиті лише на 1000 доларів.

На його подив, банк схвалив кредит. Михайло сприйняв це як Божий знак. Він забронював квитки на літак до Мехіко через Дубай. Як дістатися з Мехіко до кордону, Михайло не знав. Він пошукав у Google християнські благодійні організації та знайшов служіння під назвою Practice Mercy (Практикуйте милосердя), розташоване в Мак-Аллені, штат Техас. Він звернувся до його засновниці й директорки Альми Рут, яка зв’язала його зі своїми друзями в Мехіко та прикордонному місті Рейноса. Наприкінці листопада ці друзі зустріли Манзуріних в аеропорту та подбали про те, щоб вони були в безпеці, нагодовані та мали, де жити.

Кілька тижнів тому Манзуріни ніколи не чули про Рейносу, а тепер вони були однією з приблизно 150 російських сімей, які, за оцінками Рут, сподівалися переїхати звідти до Сполучених Штатів. Рут розповіла Christianity Today, що російськомовні мігранти почали з’являтися на кордоні близько двох років тому, але після війни та путінської мобілізації їхня кількість зросла. З'явилися нові підприємства, які мали на меті отримання прибутку з їхнього відчаю. Вони публікували оголошення російською мовою з обіцянками допомоги в імміграції через Мексику.

Манзуріни провели близько 40 днів у Рейносі, у квартирі, знятій через Airbnb, чекаючи, поки влада США опрацює їхню заяву на «гуманітарний коридор», імміграційну програму, яка дозволяє певним іноземцям тимчасово проживати в Сполучених Штатах, як правило, через гуманітарну кризу. Протягом кількох місяців, які пройшли після того, як вони залишили Росію, їхні хлопчики спали лише в колясках та автокріслах.

9 січня 2023 року Манзуріни нарешті перетнули міст й опинилися в Мак-Аллені, щоб почати нове життя в Америці. Вони подали заяву на політичний притулок. Цей імміграційний статус забезпечує надійний шлях до отримання постійного місця проживання в країні.

Люди в Росії казали Манзуринім, що нібито ніхто в Америці не захоче їм допомогти. Натомість, завдяки зв’язкам Рут, у кожному місті, від Мехіко до Сіетла, місцеві християни зустрічали їх усмішками та подарунками. Церква Назарянина в долині Ріо дозволила їм зупинитися у своїй церковні залі на три тижні. В Остіні вони більше тижня проживали в домі старшого пастора незалежної церкви «Надія» Аарона Рейеса.

На момент, коли вони дісталися до Сіетла, єдина валіза Манзуріних перетворилася на три валізи, дві нові коляски, два нових автокрісла й кілька комплектів одягу для хлопчиків. Церква «Центр перетворення», російськомовна громада зі сну Михайла, поселила їх у гостьовому будинку на кілька тижнів, поки вони не знайдуть собі постійне житло.

(У червні російська генпрокуратура внесла цю церкву, пов’язану з мережею церков у Східній Європі, у список «небажаних». Вона звинуватила церкву в зборі пожертв на підтримку української армії й у «антиросійській діяльності». У прокуратурі заявили, що церква є «загрозою» російській безпеці й що будь-хто в Росії, хто їм допомагає, може бути притягнутий до відповідальності.)

Коли Манзуріни знайшли квартиру з трьома спальнями в Кенті, приблизно в 30 км на південь від Сіетла, люди подарували їм диван, кавоварку, два дитячих ліжечка та цілу купу іграшок. Коли в них закінчилися гроші, незнайомець, який прочитав їхню історію в публікаціях Practice Mercy в соціальних мережах, заплатив за оренду їхньої квартири за квітень.

«Ми очікували найгіршого, – сказав Михайло, тому що так йому все життя розповідала російська пропаганда про американців. – Але ми були буквально в Божих руках завдяки цим місцевим людям».

Перше слухання щодо запиту Манзуріних про притулок заплановане на липень 2024 року. Якщо суддя з питань імміграції не надасть їм притулок, їм доведеться залишити країну. Тим часом щомісяця наближається кінцевий термін сплати оренди.

Але, можливо, завдяки своїй молодості (чи завдяки своїй вірі) вони все ще залишаються тією палкою, мрійливою, сповненою надій парою, яка зустрілася на ранковій молитві в Москві не так багато років тому.

Вони не забули своєї першої мрії.

Михайло планує подати заявку на посаду офіціанта в місцевому китайському ресторані, сподіваючись попрактикуватися в мандаринській мові. Він також планує записати своїх синів на заняття з настільного тенісу.

«Тому що яка країна до нестями захоплена настільним тенісом?»

Китай.

Софія Лі є штатним міжнародним кореспондентом Christianity Today.

[ This article is also available in English,  español,  Français, and русский. See all of our Ukrainian (Українська) coverage. ]