Чи задоволений Бог нашим поклонінням?

У серії «Уважне читання» біблеїсти розмірковують над біблійними уривками, які стосуються сфери їхніх наукових інтересів і які вплинули на їхнє власне учнівство та продовжують говорити до них сьогодні.

Моя мати була гватемалкою й доклала всіх зусиль, щоб наша сім'я говорила іспанською й відзначала свята з гватемальським колоритом. У дитинстві майже щоліта я їздив до Гватемали, проводячи час із сім'єю й знайомлячись із цією дорогою моєму серцю країною.

Через багато років я знову опинився у Гватемалі, будучи вже професором семінарії. Це був час, коли 36-річна громадянська війна була якраз у розпалі. Війна почалася, ще коли я був хлопчиком, але тоді я її так і не усвідомив. Я звик навколо бачити солдатів і чути історії про війну, але бої здебільшого йшли в горах. Це здавалося чимось дуже далеким.

Як професор Старого Заповіту я навчав студентів з усієї Латинської Америки, які мали зіткнутися з бідністю, широко поширеною політичною корупцією та збройними конфліктами – Гватемала була не єдиною країною, у якій ішла громадянська війна. Що міг запропонувати їм Старий Заповіт? Чи міг я оживити Слово Боже належним чином? Очевидно, що Бог дбав про все це.

Римсько-католицькі богослови звільнення в цьому складному контексті пропонували свій власний аналіз та богословські рішення. На той час латиноамериканські євангельські християни лише починали брати участь у суспільно-політичних дискусіях. На церковних служіннях цих тем переважно уникали, оскільки вони вважалися надто мирськими, але за чашкою кави після служіння про це говорили. Такі були реалії мого повсякденного життя.

Як міг би виглядати євангельський, заснований на Писанні та нашій традиції, підхід до цих проблем? Це питання, яке стали задавати собі я та інші мої колеги. Богослів'я визволення часто вказувало на пророків, і оскільки я вже вивчав Старий Заповіт, саме до них я й звернувся за відповідями. Я зупинився на Книзі пророка Амоса.

З неї можна багато дізнатися про справедливість, але в ній також сильно критикується поклоніння. Як й інші пророки, Амос засуджує богослужіння, яке є окремим від справедливості. Чому пророки так були цим занепокоєні? І, що ще важливіше, чому Бог відкидав поклоніння Ізраїля? Я й досі розмірковую над цими питаннями.

Зараз я живу в Сполучених Штатах і весь час запитую себе, що сказали б Амос, Ісая або Міхей, якби вони прийшли в церкви, які відвідую я.

В неділю вранці я ходжу до євангельської англіканської церкви, а після обіду – до позаденомінаційної (і більш жвавої) латиноамериканської церкви. Кожна живить мою душу, яка належить до двох культур. Але я запитую себе: чи будуть для Господа приємні ці обряди, проповіді, пісні? Чи може стурбованість пророків справедливістю бути вплетена в урочистість англіканської служби чи захопленість латиноамериканського зібрання? Якщо так, то як? Що б це означало?

Я не претендую на те, що подане в цій статті є останнім словом із цього питання. Поклоніння знаходиться в центрі інтересу до культури, який останнім часом відновлюється як на популярному, так і на науковому рівні.

Ця стурбованість викликана багатьма чинниками – зниженням відвідуваності церкви, спробами пристосувати церкви до культурних тенденцій, бажанням відновити історичні літургії та багатьма іншими моментами. Латиноамериканці та латиноамериканські богослови в США теж розмірковують про природу богослужіння, намагаючись зберігати автентичність у контексті латиноамериканської культури та чуйно реагувати на особливі потреби нашої спільноти.

Що б сказав на все це Амос?

Один вірш впадає у вічі – в Амоса 5:24 міститься відомий текст про правосуддя, який говорить нам: «І хай тече правосуддя, немов та вода, а справедливість як сильний потік!» Більшість читачів не зважають на те, що цей вірш міститься в розділі, присвяченому поклонінню.

Амос виголошує своє послання в Ізраїлі, північному царстві, історичними святилищами якого були Бет-Ел і Ґілґал. Шокує те, що на початку 5-го розділу народу Божому наказано не ходити в жодне з цих святих місць, а замість цього шукати Бога (вв. 4–6).

У стародавньому світі люди ходили до святилищ, щоб брати участь у ритуалах своєї громади, а також шукати та зустрічати свого бога. Швидше за все, так само думали й ізраїльтяни за часів Амоса. Тож чому Бог не хотів, щоб вони відвідували ці святі місця? Як ще (і де ще) вони могли поклонятися? Чому Бог засуджував їхні святилища та практику поклоніння?

Наказ не поклонятися у Бет-Елі та Ґілґалі не мав сенсу для аудиторії Амоса, тому пророк пояснює, чого хоче Бог.

У структурі 5-го розділу вірші 4–6 (про уникання святилищ) співвідносяться з віршами 14–16. Цей уривок визначає, що означає шукати Бога.

Шукати Бога означає шукати і любити добро, ненавидіти зло й встановлювати справедливість біля воріт міст і селищ. Накази «любити» і «ненавидіти» говорять нам про те, що прагнення справедливості має бути пристрасним.

Серйозність послання очевидна. Суд над Ізраїлем був неминучим. Але якби люди стали на цей Божий шлях – і якби це знайшло вираз у їхньому поклонінні – можливо, Бог помилував би залишок, тобто тих, хто залишиться після майбутнього Дня Господнього.

Справді, похмуре попередження.

Господь відкидає таку релігійну діяльність через свою природу (вв. 21–23). Він починає з таких слів: «Зненавидів, обридив». І ще п'ять дієслів описують відмову Бога прийняти поклоніння Ізраїля.

Частково сила того, що говорить Бог, втрачається в процесі перекладу. Бог каже, що Він не нюхає їхніх жертов (в. 21, іноді це слово перекладають як «приймати» або «схвалювати»), не вподобає їхніх цілопалень та хлібних приношень (в. 22), не погляне на їхню жертву подяки (в. 22) і не почує їхніх пісень, які є просто гуком для Бога, який вони мають усунути (ст. 23).

Це відкинення є абсолютним, оскільки воно пов'язане з почуттями Бога, із самою його сутністю. Господь не хоче мати нічого спільного з поклонінням Ізраїля. У давньоєврейському оригіналі міститься сім дієслів та сім пов'язаних із ними знехтуваних дій: це досконала та повна зневага.

Саме після цього в 5:24 йдеться про те, що в Божого народу правосуддя має текти немов вода. Бо якби справедливість і праведність текли й не вичерпувалися, це означало б, що вони були б постійною складовою ізраїльського суспільства, і саме ці слова пов'язані з різкою критикою поклоніння ізраїльтян.

Справа не в тому, що Господь не бажав виконання ритуалів. Навпаки, Бог наказав виконувати ці ритуали в Законі! Вони були невід'ємною частиною його задуму щодо поклоніння Ізраїля.

Ціль полягала не в усуненні ритуалу, оскільки це був єдиний спосіб, яким люди могли поклонятися. Навіть у так званих нелітургійних церквах є стандартні церемонії та практики.

Амос не залишає сумнівів у тому, що відокремлення поклоніння від соціальної справедливості противне Богові. Інші уривки цієї пророчої книги підтверджують цю істину й розкривають ще важливіше питання.

У розділі 4 людям іронічно наказано йти в ті самі святилища, Бет-Ел і Ґілґал, щоб там ... грішити (4:4)! Пророк висміює їхнє благочестя, їхні ритуали подяки та святкування.

Потім йде вбивче: «Бо ви любите так» (4:5). Їхнє поклоніння, зрештою, зводилося тільки до них самих. Їм подобалося, як вони прославляли добрість Господа. Вони не розуміли, що в очах Бога їхнє поклоніння було гріхом.

Image: ілюстрація Стівена Прокопіо

Як це можливо? Амоса 4:6–11 пояснює це. Господь посилав голод, посуху, неврожай, війни та руйнування. Дякувати Богу не було за що! Ці покарання мали навернути їх до Бога, але вони відмовилися від цього. П'ять разів Бог проголошує: «Ви не вернулись до Мене».

Через таку впертість Господь проголошує: «Приготуйся, Ізраїлю, до зустрічі Бога свого!» (ст. 12). На це люди могли б відповісти: «Але ми зустрічаємося з Тобою в Бет-Елі та Ґілґалі! Ми зустрічаємося з Тобою там у поклонінні!»

Однак пророк ясно дає зрозуміти, що вони прославляють іншого бога, якого вони хоч і називали Яхве, але який був божеством, створеним ними самими. Це був бог благословення і добра, так би мовити, без шорсткості.

Їхнє поклоніння було відірване від реальності та живого Бога.

Їхня віра також була уражена національною ідеологією. Люди були переконані, що Бог на їхньому боці й дасть Ізраїлю перемогу над його ворогами (5:18–20).

Який безглуздий прорахунок. День Господній, каже пророк, не буде світлом тріумфу; він буде темрявою суду, від якої вони не зможуть втекти чи сховатися.

Амос вирушає до Бет-Елу, у якому знаходилося головне святилище і який був центром національної релігії. Там він протистоїть первосвященикові Амасії (7:10–17). Первосвященик визнає, що пророк становить загрозу статусу-кво, царській владі та вірі.

Амасія повідомляє царя Єровоама II про неприємну звістку Амоса й вимагає, щоб Амос повернувся до своєї рідної країни Юдеї (ст. 10–12). Яке право мав цей іноземець критикувати уряд та релігію Ізраїлю? Хіба він не знав, що Бет-Ел був святилищем царя й храмом царства (ст. 13)?

Цими словами засуджуються Амасія та релігія Ізраїлю. Духовенство та храм були поглинені політичним режимом. Амос оголошує, що священик помре у вигнанні (ст. 17), і заявляє, що Бет-Ел буде зруйнований (3:14; 9:1).

І знову ідол, якого вони чомусь називали Яхве, підняв свою потворну голову. Цей бог узаконив уряд, правлячі еліти та соціальні структури, які стали інструментом повсюдного гноблення. Первосвященик не став би заперечувати дії царя або те, як ідуть справи в країні; він не мав бажання захищати слабких і засуджувати неправих.

Так функціонували релігії народів навколо Ізраїлю, але так не мало бути у народу Божого. Господь не визнає поклоніння хибному Яхве, поклоніння, яке ігнорує несправедливість та соціально-політичний компроміс і складається з хвали серед стількох страждань. Поклоніння, соціальні проблеми та політичні реалії нерозривно пов'язані одне з одним.

Що ще важливіше, на карту в поклонінні поставлена сама особистість Бога. Господь бере участь у всіх вимірах людського існування, і зображення Бога в процесі поклоніння має це відображати. Воно має представляти Бога таким, яким Він є насправді. У процесі поклоніння має приноситися молитва, сповідь, плач і хвала цьому Богові, воно має формувати людей так, щоб вони відбивали цього Бога.

Пророк Амос також включав у свої пророцтва й гімни, які звеличують силу всемогутнього Бога, ім'я якому Яхве (4:13; 5:8–9; 9:5–6). Ізраїль потребував нового бачення Бога. Ось чому послання Амоса зосереджене на святих місцях та релігійних лідерах. Саме у святилищах пропонувалося спотворене уявлення про Бога й відбувалося поклоніння відповідно до цього спотвореного уявлення.

Тепер нам стало зрозуміліше значення Амоса 5:24. Дозволити правосуддю текти означає засудити релігійну діяльність, метою якої не є викорінення несправедливості, святкові ритуали, що перебувають поза людськими потребами, та віру, продану політичній ідеології. Якщо в процесі поклоніння, яким би добромисним воно не було, Бог сприйматиметься неправильно, то воно породить заблудлих людей і буде підпадати під осуд.

Книга Амоса починається з попередження, що Господь загримить із Єрусалиму, з храму на Сіоні (1:2). Іншими словами, у святилищах Ізраїлю Бога не було! Корислива теологія та націоналістична ідеологія ізраїльтян настільки спотворили поклоніння, що люди навіть не підозрювали про відсутність Бога. І коли Господь прийде, радості не буде, тільки плач через суд.

Бог Амоса (наш Бог) не приймає поклоніння, яке не зачіпає складних реалій життя й гріхів суспільства. Нам потрібно зрозуміти, що вимога справедливості посідає центральне місце в самій особистості Бога. Ми поклоняємося Богові милості та праведності!

Через кілька сторіч Ісус підніме ті самі теми й засудить релігійне керівництво та людей, причетних до неприйнятної релігії, що практикується в синагогах та єрусалимському храмі.

Отже, що сказав би пророк, якби він прийшов на наше служіння в неділю? Я не лідер прославлення та не пастор. Я не музикант і не літургіст. Зізнаюся, я не можу запропонувати жодного конкретного рішення. Але що я можу сказати, так це те, що не існує формули, за допомогою якої можна було б привести наші богослужіння у відповідність до Божих вимог. Поклоніння буде різним залежно від часу, культури, деномінації та релігійної традиції.

Можливо, відповідно до пророчого слова, нам потрібно переосмислити пісні, які ми співаємо, переадресувати послання, які ми проповідуємо, і навіть реструктурувати порядок проведення служіння в церкві. Можливо, нам слід переосмислити тон нашого поклоніння, щоб воно більше відповідало Божим вимогам. Можливо, ми могли б провести навчання на тему справедливості для лідерів поклоніння. Можливо, нам варто вивчати традиції інших християнських деномінацій, які брали участь у боротьбі за соціальну справедливість. В історії церкви, як помісної, так і вселенської, є чому повчитися.

Поклоніння, за своєю суттю, має формувати, воно має спрямовувати та вирощувати людей справедливості, які підносять Бога справедливості та втілюють справедливість у своєму житті та житті суспільства. Такого поклоніння вимагали Пророки.

Деніел Керрол Р. (Родас) – професор біблійних досліджень і педагогіки в Scripture Press Ministries при коледжі Вітон. Він є автором великого коментаря до Книги пророка Амоса й нещодавно написав книгу «Рик лева: голос пророка для сьогодення».

[ This article is also available in English and русский. See all of our Ukrainian (Українська) coverage. ]